Базелевський: вперше в Україні відкрито вибирали тренерів збірних

Запрошуємо приєднатися до обговорення в соціальних мережах:
Дмитро Базелевський в грі. Фото Ярослави Немеш

Дмитро Базелевський в грі. Фото Ярослави Немеш

Голова тренерської комісії Федерації Баскетболу України Дмитро Базелевський розставив всі крапки над «і» в питанні призначення тренерів у збірні України за віком.

Почну з того, що президія ФБУ офіційно затвердила кандидатури на посади головних тренерів баскетбольних збірних команд України за віком. І як безпосередній учасник всіх засідань Тренерської комісії, і як її голова я хочу висловити свою думку з приводу даних призначень.

По-перше, я хочу подякувати всім тренерам, які подали заявки на конкурс, а так само попереднім тренерам збірних за їх роботу. Адже досвід наших попередників це наш досвід. До того ж, на моє особисте переконання, результат збірної команди не може ґрунтуватися і залежати від роботи тільки одного головного тренера збірної країни. Я вважаю, що хороша робота — це робота команди, робота всіх учасників процесу, починаючи від керівника і закінчуючи рядовим виконавцем. Тому я впевнений і визначаю основним своїм завданням нинішнього моменту створення необхідних умов, клімату плідної роботи буквально для кожної людини, причетної до підготовки збірних України з баскетболу. А в підсумку створення й самого колективу, який міг би працювати і якісно виконувати завдання, які стоять перед українським баскетболом. Це стосується, як працівників ФБУ, так і кожного тренера, який прагне підготувати гравця в збірну. І та атмосфера відкритості, при якій проходило обговорення і висунення кандидатур, особисто мені дала позитивний настрій на майбутню роботу наших тренерів і надію на те, що ми разом будемо здобувати позитивні результати.

Оцінюючи ростер конкурсантів, можу сказати, що всі 37 заявників проявили себе практиками баскетболу, в тій чи іншій мірі, і кожен з них міг стати тренером збірної. Радує, що прагнення працювати проявили і дуже молоді тренери (Фомічов Максим, 1990 р.н.), і тренери з величезним стажем роботи (Мельничук Валерій Іванович, 1945 р.н.). Поряд з пропозиціями від найвідоміших в недавньому минулому баскетболісток — це Цекова Ірина та Жержерунова Олена. Була заявка від випускника ХДАФК, тренера-дослідника з баскетболу (так звучить професія по закінченні Академії) — Кисляк Ярослава. Ми прийняли до розгляду звернення трьох іноземних фахівців — Arnau Morena Celades (Іспанія), Dejan Prokic (Словенія), Terrence Murphy (США). Слід зазначити, що свої резюме-анкети іноземці чомусь прислали першими. Можливо, вони більш адаптовані до викликів відкритих конкурсів. Щодо повного списку претендентів, і до того я повернуся трохи пізніше, скажу, що вказаний конкурс планувався для виключно внутрішніх практичних цілей. Тренерській комісії було доручено вибрати зі складу заявників кандидатури на зайняття посад головних тренерів збірних команд України за віком.

Я вважаю, що на сьогодні комісія вибрала дуже гідних кандидатів. У кожного тренера є досвід роботи в юнацькому або дорослому баскетболі. І, якщо повернутися до процедури вибору кандидатур, то я можу сказати, що вперше в історії українського баскетболу шляхом відкритого обговорення і відкритого голосування всіма членами Тренерської комісії по кожній кандидатурі можна було об'єктивно визначити головних тренерів збірних команд України. Поясню, як все відбувалося. Якщо за когось із 37 кандидатів на першому засіданні комісії голосував хоч один член комісії він (кандидат) залишався на розгляд комісії на наступне засідання. Залишалося 16 тренерів після засідання 27 жовтня. На другому засіданні тренерської комісії шляхом відкритого голосування вибрали 8 тренерів для затвердження на Президії ФБУ. На моє тверде переконання, кожен член тренерської комісії приймав рішення при голосуванні, грунтуючись виключно на власному досвіді, знанні кандидата і, роблячи висновки з обговорень на засіданнях тренерської комісії.

Крім того, ми зробили так, що в кожній збірній за кожним віком буде безпосередньо працювати тренер національної збірної.

Втручання ззовні не було, кожен член тренерської комісії голосував, виходячи зі своїх уявлень про тренера збірної і досвіду роботи з ним. Всі результати голосувань послідовно зафіксовані у відповідних документах. Думаю, як приклад, можна навести наступний робочий момент. При голосуванні за тренера національної жіночої збірної Холопова В. М. з усіх членів комісії одна людина «утрималася», я і ще один тренер були «проти», інші члени комісії «за». Це була моя особиста думка, але тренерська комісія вирішила по-іншому. Тепер, цей вибір є нашим рішенням, і я буду робити все від мене залежне для створення умов для роботи тренера і позитивного результату нашої головної жіночої команди. Я вірю і сподіваюся, що до подібного підходу в роботі готовий і спроможний кожен член тренерської комісії.

Зараз, коли у нас є всі тренери збірних команд України за віком, весь склад тренерської комісії буде залучений у роботу і допомагатиме всім призначеним тренерам. Крім того, ми будемо контролювати тренувальний процес кожної збірної і в підсумку зможемо оцінювати не тільки результати збірних, але і якість роботи тренерів. Ми будемо займатися не тільки загальною оцінкою, але й в процесі підготовки до Чемпіонату Європи ми будемо реагувати на ситуацію, плануємо своєчасно давати свої поради і рекомендації.

Говорячи про тренерів, які не стали головними тренерами збірних команд України, можу взяти до уваги якусь їх неактивність, їх невіру в те, що їх робота може бути справедливо оцінена. У мене самого в момент звернення зі своїми пропозиціями до ФБУ майнула тінь сумніву. Але я не залишився в замішанні, знаючи, що потрібно боротися за свою справу так само, як ти боровся на баскетбольному майданчику. Доводити і переконувати своїм бажанням працювати, вчитися і розвиватися. У своїй нинішній роботі я помічаю цю пасивність багатьох наших тренерів. До слова сказати, я впевнений, що в список конкурсантів не ввійшла велика кількість гідних тренерів. Хтось не повірив у себе, хтось не повірив що «система» дозволить, хтось вважає, що якщо вважатимуть за потрібне — запросять. Зізнаюся, що сподівався побачити набагато більшу кількість бажаючих тренувати, але поки маємо цей результат. Але це не зупинить мене, я продовжу переконувати, що якщо віриш, можливо багато чого.

Повертаючись до наших колишніх конкурсантів, я пораджу їм, — продовжуючи роботу в школах і клубах, постаратися більше працювати над собою, вчитися і готувати наших молодих баскетболістів якомога краще і якісніше. Упевнений, що власний ріст і ріст учнів буде помітний і оцінений.

Зараз про трохи «дьогтю», що з’явився в інтернеті. Я розумію, що, ставши публічною фігурою, буду отримувати неабияку частку критики, об'єктивної і не зовсім, в різних кількостях. Дивує наступне. Скільки ж «полум'яної» критики прозвучало за підсумками призначення тренерів з боку тих тренерів, які ще вчора були кандидатами — рівними серед рівних, але за підсумками не були затверджені. Для «боротьби» були підключені родичі, любителі просто пошуміти. Зазвучали категоричні вимоги надати для досліджень всі дані про тренерів, посипалися претензії, чому не ведуться стінограми, чому вирішили так, як вирішила комісія, а не так як хочеться безіменному коментатору в інтернеті. Але ці питання не зривають завіси таємниць — все досить прозаїчно, це всього лише слідування формі протоколу. Але чому ж була тиша до і в момент оголошення конкурсу, чому не висловлювалися претензії і не подавалися ідеї до організації конкурсу, чому не пропонувалися ноу-хау за процедурою голосування, за кількістю та якістю тих, що обираються, чому тоді всіх все влаштовувало? Чому батьки скривджених вважають, що вони мають право виняткової уваги до персони їхньої дитини? Чому вони, в особі «баскетбольної громадськості» у кількості трьох людей на національному баскетбольному форумі, не йшли на контакт з ФБУ, з тренерською комісією, зі мною раніше?

Знаючи, що питанням на питання не відповідають, скажу, по суті. Публікація списків кандидатів банально не передбачалася буквою формулювання конкурсу, не кажучи вже про їх обговорення шляхом всенародного референдуму. Тренерська комісія ФБУ — не піар-компанія для тренерів, а громадська організація, що готова відкрито спілкуватися з зацікавленим суспільством, а не захоплюватися у віртуальних вправах в дотепності і викладанні картинок в інтернеті. І тепер, коли я відповів на запитання з того боку, я хочу поставити їм одне своє: Чому вони нічого не роблять для того, щоб наш баскетбол став кращим, а вичікують момент для того, щоб звинуватити? Думаю, сенс їх підходу зрозумілий — не роблячи нічого, звинувачувати і просто говорити, що вони кращі.

Ризикну дати пораду цим критиканам. Моє велике прохання до тих, хто шукає свою правду, хто вимагає змін, що влаштовують тільки їх — для початку погляньте в свою трудову книжку (швидше за все там вписано визначення Тренер). А потім перечитайте те, що ви пишете про ваших колег, погляньте в дзеркало (швидше за все, ви побачите там ображену людину) і згадайте, наскільки відповідально бути Тренером в житті. Бути прикладом у всьому і для всіх, в першу чергу для ваших вихованців. Адже ніхто нікому не заважає йти своєю дорогою, чому в підсумку обов’язково потрібно звинувачувати таких же, як ти сам. Власне, це побажання адресується багатьом, хто любить критикувати. Спробувати почати з себе — що зробив я і що я вимагаю від інших.

Це важко. Так само, як важко визнавати свої помилки, так само, як важко робити справу.

Але це необхідно робити, щоб йти вперед.

Не скажу, що ми знайшли ідеальних тренерів, не скажу, що я ідеальний голова Тренерської комісії. Але ми знайшли порозуміння між собою, ми готові діяти, готові працювати з тими, хто готовий до співпраці, в умовах, які у нас є, і ми готові визнавати помилки, якщо ми їх робимо.

Я готовий до спілкування, я намагаюся робити кроки назустріч до тих же багатьом і багатьом тренерам, які захоплено займаються баскетболом по всій Україні. Не виходить ідеально, важко налагоджувати контакт. Помилки? Можливо, але це досвід. Що робити? Вірити і продовжувати роботу.

І на завершення, з вірою в те, що ми зможемо змінити на краще український баскетбол, кілька хороших слів хотілося б сказати про вже зіграні матчі нашої жіночої національної збірної. Особисто у мене склалося таке приємне надихаюче почуття під час і після гри з Люксембургом у Палаці спорту, коли явно відчувалося, що всі глядачі щиро вболівають за наших і по-справжньому живуть баскетболом. Це було хвилююче і радісно! І цього ми хочемо добитися на кожній грі, коли кожен баскетболіст і тренер захоплює баскетболом, а кожен уболівальник відкрито і щиро переживає викликані грою емоції. Упевнений, ми зможемо!

Запрошуємо приєднатися до обговорення в соціальних мережах: