Олег Рубан: «UDавам» не вистачило фізичних кондицій

Запрошуємо приєднатися до обговорення в соціальних мережах:
Під час зустрічі UDави - Кривбас

Під час зустрічі UDави — Кривбас

Прес-конференція після матчу UDави — Кривбас

Головний тренер аматорського баскетбольного клубу «UDави» і президент Федерації баскетболу м. Києва Олег Рубан підбив підсумки кубкового матчу з «Кривбасом», який виграли криворіжці (55:81).

— На початку матчу ваші підопічні регулярно зривали оплески трибун, але потім приводів радіти поменшало. Чому?

— Ми усі розуміли, що таке «Кривбас». Але ніхто не думав здаватися. Як могли, прагнули залишатися у грі, але, нажаль, не завжди усе вдавалося. Прикрі помилки мали місце. З-під кошика не забивали хлопці, необов’язкові втрати. Але це все залежить трохи і від віку. Тому не вистачило фізичних кондицій. Ми не проводили, нажаль, передсезонних зборів (сміється — ред.). Тому нас і не вистачило на увесь матч.

— Але бажанням очі ваших гравців палали.

— На цих людей треба дітям приходити дивитися. І вчитися у них тому, як вони у свої нескромні роки вбиваються за м’ячем, тягнуться, падають, стараються, не жалкують себе. Тому ми і заявилися на цей Кубок, щоб наша зміна дивилася, як треба себе поводитися на паркеті, не здаватися, бути відданим баскетболу, любити цю гру по-справжньому. У нашому складі половина гравців тренує зараз дітей. Вони сиділи на трибунах разом з батьками, реагували на нашу гру своїми оплесками. І тепер діти знають, що це тренери не з вулиці, не з базару. А це дійсно люди, які трохи обізнані у баскетболі. Тому я їм дуже вдячний. Ім можна показувати якісь тактики, але їх зовсім не треба налаштовувати на гру. Повірте, зараз між ними у роздягальні йде досить жорстка, чоловіча розмова. Тому що у цих людей, у того ж Харченка, Савченка, Базилевського, та кого не візьми, у них у принципі не може виникнути думки поступитися, не віддаватися грі.

— Тобто, у Кривому Розі ви гратимете на перемогу?

— Інших варіантів не може бути. Не зовсім вдало зіграли кілька гравців, думаю, у Кривому Розі вони додадуть у впевненості. Будемо боротися. З цим складом? Навіть якщо я скажу, заспокойтеся, вони мене прибють, виженуть з лави, тому що ці люди — професіонали справжні.

— Як вам вдалося заявитися до турніру, вам запропонували?

— Ми теж сплатили заявочний внесок. Тут половина команди — вікова категорія 40 плюс. Захищає честь України на чемпіонатах Європи, і головний поклик — люди просто хочуть грати, прагнуть скористатися своїм шансом. Вони завжди готові боротися.

— Команда «UDaвів» — це ситуативно зібралися люди, чи це команда з історією?

— Це команда, яка має десятирічну історією. Вона по-різному називалася. Ми регулярно граємо у чемпіонаті Києва, у Лізі Монстрів. Ми граємо три роки, ось вже четвертий буде, у міжнародній лізі любительській. Тричі поспіль вигравал цю лігу. У ній грають Литва, Латвія, Білорусь, Росія. Навіть Швеція була у цьому році, Фінляндія, Польща. Це команда з гарною історією і ми постійно граємо в усіх турнірах. А тут видалася така нагода зіграти у Кубку, з найкращими командами України.

— З ветеранами зрозуміло, вони отримують задоволення від гри. А чи є гравці, які завдяки таким матчам отримають досвід і матимуть перспективу стаи професіоналом?

— Чому ні? Обов’язково. Я можу навеси приклад. У команді «Авангард» минулого року грало чотири-п'ять гравців, яких взяли з Ліги Монстрів — любительської ліги. І зараз усі вони грають у Суперлізі, хто менше, хто більше.

— Прізвища можете назвати?

Так, звичайно. Маслюченко, Корчагін, Шумейко, Сергій… вилетіло прізвище, грає у Львові.

— А зараз у вас є молоді хлопці?

— Звичайно є. У нас наймолодший — 39 років йому! (сміється). У нього усе ще попереду. Тому йому потрібно тренуватися

— Це хто такий?

— Є хлопці, і Тарас Кметюк, і Діма Гречкін. Усім під сорок. І завдяки їм у Лізі монстрів ростуть молоді гравці і розкриваються, про яких ніхто не чув і не знав.

Найрезультатившіний гравець (22 очки) кубкового матчу «UDави» — «Кривбас» (55:81) Дмитро Гречкін:

— Глядачі бачили вашу постійну націленість на кошик суперника. Наскільки ви були готові до суперництва з професіоналами з Кривого Рогу?

— Дуже складно з ними змагатися. Ця команда — лідер чемпіонату, а у нас любительська команда, що тренується два-три рази на тиждень. Продемонструвати щось надзвичайне у цій грі нам було дуже складно. Звичайно ж ми готувалися до цієї гри. Ми тренувалися останній тиждень через день, але показати такій команді, що тренується два рази на день, щось незвичне і обіграти її - це було б якесь диво. Старалися усі хлопці, але, нажаль, рахунок на табло.

— Ви знаєте, є така приказка — «а руки пам’ятають». Усе ж таки майстерність нікуди не зникає.

У нашій команді поєднання молодості і досвіду. У нас є люди, що пройшли Крим і Рим, грали на високому рівні. Так, Ігор Харченко — 11-разовий чемпіон України…

— А ви?

— Я лише кандидат у майстри спорту. Грав за харківські «Політехнік» та «Юніорбаскет». Високих результатів не досягав, але дуже люблю цю гру. Баскетбол — моє найулюбленіше захоплення. Тому, я може трохи більше за інших тренуюся, і тому трохи більше доклав зусиль саме у цій грі. Фізично підвівся, підійшов до гри більш зібраним. Бо тренувався п’ять разів на тиждень, самостійно. Тому я на їхньому рівні не загубився, хоча вони дуже добре готові. Інші хлопці у нас теж дуже добре треновані, але може не налаштувалися максимально. Та нічого, спробуємо дати бій у Кривому Розі і руки не опускаємо.

— Чим цінні матчі з професіоналами? Для таких людей як Ви, для яких баскетбол — захоплення.

— Дуже цікаво з цими хлопцями грати. Цікаво перевірити, як ти на їхньому рівні виглядаєш. Як ти можеш їх обіграти. Тому що у тій лізі, в якій ми граємо, фактично нема професіоналів. Там ми нагорі турнірної таблиці, а професіонали — це досвід, можливість перевірити себе, скласти іспит самому собі. І ми його сьогодні склали.

— На якому місці ви йдете у Лізі Монстрів?

— На третьому, але ще перемога, і будемо першими. Там щільно йдуть команди у таблиці. Наше завдання — здобути титул чемпіонів у Лізі Монстрів.

— А у таких матчах ви задовольняєте свої амбіції, бо ж вони не приносять вам прибутку?

— Ми усі працюємо, кожний займається якимось бізнесом, працює у банку, або ж десь в іншій організації, тренером працює. Для нас це — хобі. Виплеск емоцій після роботи. Це заряджає, ми отримуємо і задоволення, і здоров’я зміцнюємо, коли граємо у баскетбол.

Денис Бояркін поділився враженнями від дуелі з легендами і ветеранами українського баскетболу.

— Ігоре, ви з такою холоднокровною легкістю влучаєте з-за дуги, де навчилися?

— Ми тренуємо цей елемент на тренуваннях. Ми професійна команда. Два рази на день маємо тренування і у нас є кидкова підготовка. До того ж у мене пішло, забив свої кидки. А є ігри, коли не йде, не виходить. Беруть інші хлопці з команди на себе гру. Гра на гру не приходиться. Але усе це не просто так залітає.

— Ви порахували, скільки закинули триочкових?

— Потім від тренерів дізнаюся статистику (3 кидки — ред.). У грі нема часу рахувати результативність. Влучив — добре, ще кидаєш. Подумав, що неправильно зробив у попередньому кидку і виконуєш знову кидок. Головне — впевненість. Про неї ще дитячі тренери кажуть. Якщо ти впевнений у своєму кидку — це дуже добре і запорука того, що ти маєш і можеш влучити у кошик, а якщо не будеш упевненим, це до результативного кидка не приведе ніколи.

— Коли ви мали перевагу у тридцять очок, гра все одно переривалася на тайм-аути. Що за такої переваги можна почути від тренера?

— Тренер завжди знайде, що сказати. Були провальні моменти. Він сварився, казав, щоб ми догравали кожний епізод. Бо неважливо, що висвічує табло, потрібно догравати кожну секунду на майданчику. Водночас поважати свого суперника не дивлячись на те, скільки виграєш — 10, 20, 30 очок. Треба боротися у кожному епізоді, викладатися, адже приходять вболівальники, дивляться. Їм приємно спостерігати за грою. І запотиличників тренер словами давав, якщо не захищалися, як слід. У нападі у нас біль-менш вийшло.

— У тренера така доля і посада зобов’язує критикувати. Ви по перерві спостерігали за грою з лави запасних у куртці - вам подобалося бути глядачем?

— Приємно ж, звичайно, дивитися, коли твоя команда перемагає. Все одно, коли ти сидиш на заміні, тебе переповнюють емоції. Ти можеш встати, похлопати, підтримати хлопців. І все одно у той момент, коли хлопці грають, кортить вийти на паркет, допомогти чим можеш, навіть якщо перевага велика. Мені завжди хочеться грати, просто так вийшло, що вже була солідна перевага, і тренер посадив, дав відпочити. У нас була у Черкасах позавчора складна гра, яку ми виграли. Ось риїхали до столиці зіграти з ветеранами. Налаштовувалися досить серйозно, оскільки Черкаси тут не зовсім вдало зіграли з «Каштанами». До нас дійшла інформація. Про суперника мало чого чули, але налаштовувалися серйозно. На початку, щоправда, були шапкозакидацькі настрої, ми нічого не розбирали, але морально готувалися до серйозної гри. Приїхали — у залі холод. Подумали, нам заруби не потрібні, головне — добре відіграти, створити необхідний очковий запас, щоб вдома у повторній зустрічі вальяжно почуватися.

— Як шукатимете мотивацію на цей матч?

— Напевно, будемо щось розбирати. Все одно вони якісь комбінації показували. Є лідери, якихось заходів тренера вживатимуть. Щоб не виходити спокійно, як сьогодні, і програли першу чверть. Щоб такого не повторилося. Бо ж вдома є наші вболівальники. Ми не маємо права так грати вдома. Ми розбиратимемо суперника, готуватимемося і бажаного результату досягнемо.

Головний тренер криворізького «Кривбасу» Валерій Плєханов:

— У першій половині вашій команді довелося непереливки, але потім картина змінилася. Так прописали у сценарії?

— Ні. Ніякого сценарія не було. Насамперед, чудово зіграв суперник. Ми знали, як він гратиме. Я чітко уявляю, що таке ветеранський баскетбол. Сам трохи бігаю. Тому ми були готові до цього. Нажаль, не усе вдавалося з відсотком реалізації і трохи ті ідеї, які були на початку, не вдалося втілити. Знаєте, складно налаштувати команду, коли вона грає через день. Була присутня певна недоналаштованість. Але це у першій чверті. Вже починаючи з другої стало легше. А у третій чверті ми за великим рахунком почали виконувати те, що і треба було. Я хотів приберегти основних гравців, оскільки у нас повторна зустріч через день. Шість матчів за два тижні - це забагато. Тому хотілося рівномірно розподілити час. Отримали час на майданчику ті гравці, які недостатньо грають. Повторюся, сценарію ніякого не було. Зіграли так, як зіграли.

— Бояркін і Глєбов у пуховики куталися фактично усю другу половину. Свою місію виконали заздалегідь?

— Це було заплановано. У нас попереду багато ігр. Поспіль ігри у Чемпіонаті проти «Миколаєва», «Хіміка», БІПИ, Києва. Коли така серія очікує найближчим часом, треба проберегти людей.

— У чемпіонаті марафон ще тривалий. Ви зараз у лідерах. Наскільки ваші позиції відповідають завданням?

— Саме зараз вони відповідають поставленим завданням. Напевно, з чотирьох програшних матчів найбільш прикрої поразки зазнали у Миколаєві. «Хіміку» два очки хоч і програли, але програли по ділу. І Києву вдома також поступилися закономірно. Були не готові до нової тактики. Амбіції є. Як буде далі - подивимося. Курчат восени рахують, у нашому випадку — навесні. Готуємося подумки до плей-оф. Але говорити про те, що хочемо якогось конкретного суперника обрати, як і про те, що завершимо регулярний чемпіонат другими чи третіми, поки не можу. Готуємося до кожної гри, як до останньої і прагну берегти лідерів, оскільки вони несуть головне навантаження.

— Ось такі матчі з ветеранами, з любительськими командами, що вони дають Вам, яку користь вони приносять команді?

— У багатьох суперників є чому повчитися. В даному випадку це напрочуд по-баскетбольному освічені люди, які пограли на дуже серйозному рівні. Більша частина з них — майже легенди. Тому навіть те, як вони рухаються, навіть маючи зайву вагу, як вони обирають позиції, як вони обманюють молодих гравців — ось цьому треба вчитися. І за це велике дякую «UDавам». Кубок України дає можливість і себе показати, і про рівень суперників з інших ліг дізнатися. Бачу, дуже серйозний рівень у Лізі Монстрів. Відверто кажучи, до цього я не слідкував за нею, але подивився гру «Каштанів», «UDава» і констатую — рівень високий. Хотілося б звичайно грати за якомога більшої кількості глядачів. Було б і вам цікавіше, і нам. А що стосується досвіду, то він, однозначно, є. Я вдячний суперникам за сьогоднішню гру.

— Як далеко ви плануєте просунутися у Кубу. Чи у вас пріоритет — Суперліга Фаворит Спорт?

— Няких приорітетів не має. Так само, як і у чемпіонаті, буде битися у кожній грі. Якщо нам усе вдасться, наступним нашим суперником буде «Запоріжжя». Непроста команда. З нею завжди важко грати, повторна зустріч буде на їхньому майданчику… Ні, хочемо пройти до фіналу чотирьох. Однозначно хочемо. Якихось конкретних завдань не переслідуємо, але я думаю, що наше керівництво не відділяє чемпіонат від Кубка. У кожній грі маємо перемагати.

— Як налаштовуватиме підопічних на повторний матч, враховуючи переконливу перевагу?

— Ви знаєте, хлопці завжди кажуть, грати завжди краще, ніж тренуватися. Тому ми краще будемо грати, ніж вони отримають звичне двогодинне тренування. Те, що недооцінки вдома не буде, я вам скажу, чому. У нас останнім часом нема вільних місць у залі. У нас тьфу-тьфу-тьфу — дуже добре ходять на баскетбол. Аншлаг спостерігаємо регулярно і я абсолютно впевнений, що на Кубкову гру людей буде не менше, а відтак ми гратимемо з повною віддачею. Не дивлячись ні на який рахунок, гратимуть основні гравці.

Запрошуємо приєднатися до обговорення в соціальних мережах: