Дмитро Базелевский: Поїздка дітей в Іспанію — це важливий досвід і думки про майбутнє для наших дітей

Запрошуємо приєднатися до обговорення в соціальних мережах:
Українські баскетболісти на турнірі «Коста Бланка Баскет Кап 2016»

Українські баскетболісти на турнірі «Коста Бланка Баскет Кап 2016»

Протягом 10 днів українська делегація знаходилася в Іспанії, де наші юні баскетболісти тренувалися і змагалися в міжнародному турнірі «Costa Blanca Basket Cup 2016». Своїми враженнями від поїздки ділиться голова тренерської комісії ФБУ Дмитро Базелевський.

Почну з того, що хочу поділитися величезним відчуттям радості, переданого мені нашими юними баскетболістами під час перебування української команди в Іспанії. Від одного погляду у щасливі очі дітей було зрозуміло, що ми зробили хорошу потрібну справу.

А справа була непростою. Не просто в наш важкий час гідно організувати подібний захід. І тим цінніше допомога людей, які її зробили. І допомога, зізнаюся, була вражаюча.

Треба подякувати головному менеджеру турніру «Costa Blanca Basket Cup 2016» — пану Франу Бургосу, представникові іспанської сторони, що запросила нас на турнір.

Хочу високо відзначити участь особисто Михайла Юрійовича Бродського і як президента ФБУ, який по факту серйозно займається дитячим баскетболом і як людини, яка зробила усе можливе для організації нашої поїздки, — а це і оформлення усіх документів, відкриття віз, і усього зробленого для того, щоб українська делегація вчасно і без проблем полетіла на турнір.

Хочу висловити величезну вдячність людині, яка завжди по максимуму вкладалася в український баскетбол і постійно дуже багато що робить для розвитку нашого дитячого баскетболу — Юрієві Володимировичу Колобову. Без його підтримки цей і багато інших проектів так би і залишилися у мріях.

І знову, цього разу ми змогли. Ми змогли з'єднати сторони, об'єднати людей, захоплених баскетболом, організувати їх зусилля і подарувати свято дітям.

Введіть в курс справи: розкажіть про саму поїздку, цілі.

І тепер про саме свято — 26 наших зовсім юних баскетболістів представили Україну у великому міжнародному турнірі в Іспанії. «Costa Blanca Basket Cup 2016» зібрав 135 команд хлопців і дівчат в усіх вікових категоріях — від 2008 року народження і аж до сеньйорів, тобто фактично дорослих команд. Це традиційний міжнародний турнір, він проводився вже в 6-ий раз, і цього разу іспанці надали нам можливість в ньому брати участь.

Тепер що стосується ігор. Не хотілося б починати з проблем наших баскетболістів, але, відверто кажучи, слід визнати, що наша проблема, як не дивно, полягала в підході європейців до рішення проблем дітей в даному випадку. Нехай це дивно звучить, але наші хлопці «зіткнулися» з устаткуванням для дитячого баскетболу — вони жодного разу не грали на кільцях, встановлених на висоті 2 м 60 см!

Це висота розташування баскетбольного кільця над паркетом?

Так, це висота від підлоги до кільця, яка відповідає стандартам мінібаскетболу (замість 3 м 05 см для дорослих). І коли наші діти почали грати, то природно виникло певне непорозуміння і шок. Йдеться про якість гри, про влучність в кидках і тому подібне. Але що поробиш? У нас вдень з вогнем не знайдеш конструкції, які можуть трансформуватися з 3,05 на 2,60 м. І це питання підходу до проблеми, в рішенні цих проблем — європейці йдуть назустріч дитині (людині), розуміючи його труднощі і складнощі певного періоду. До того ж, це правила мінібаскетболу.

Що дивно, і для мене у тому числі, в Іспанії і вуличні майданчики «заточені» під міні і дорослий баскетбол. Ти можеш вибрати.

Не так, як у нас у дворах.

У нас не те, що вибрати, знайти оновлений баскетбольний майданчик важко. Погнуті конструкції, застарілі щити, покинуті майданчики. Про це зараз багато говориться. До вибору, нажаль, далеко.

Повертаючись до іспанських реалій, скажу, що можливо, ті місця, які ми відвідували, більше відповідають дитячому баскетболу, дитячому спорту, але очевидно, що вибір пропонується. Пропонується для того, щоб полюбили гру — тому що, по-моєму, складно щось полюбити, якщо досвід не вдався. Здається, і той же вибір пропонується, тому що є запит, є вимога надати вибір.

Я помітив, що наші діти, наші тренери спостерігають цей досвід, я сподіваюся, переймають погляди, підходи і це, я упевнений, принесе свої плоди на нашій землі.

І наші молоді баскетболісти спробували грати на цих «низьких» кільцях. Першою грою поступилися багато, але потім освоїлися (адже запропоноване природно) і так само природно пішли наші перемоги. І у результаті наші хлопці 2004 року народження зайняли 5-е місце, хоча грали на батьківщині «Реала» і «Барселони», на кільцях, на яких ніколи до цього не грали. А команда 2001 року народження стала другою.
Реалії показали — ми на багато що здатні, аби лише нам не заважали. А ще краще, щоб допомагали.

Що ще запам’яталося у іспанців?

Європейські спортивні зали нас здивували — якістю та кількістю. Представте майданчик, який може трансформуватися. Приміром, є головний майданчик — «звичайний», з трибунами для глядачів, на якому проходять офіційні ігри. Але при необхідності його можна трансформувати на 5−7 майданчиків. Прибирають трибуни, розділяють зони завісами, вивозять нові конструкції. І звичайно, скільки баскетбольних конструкцій для дорослих, стільки ж пропонується і мінібаскетбольних. Або ж по виду одна і та ж конструкція, але вона піднімається і опускається — це реально вражає. Вражає відношення до запитів людей. Втім, що дивуватися — попит народжує пропозицію.

Чи є відмінності в роботі, в тренуванні іспанців?

Так. Ми відвідували тренування. Приклад, робота команди віку U-15. І наші хлопці займалися разом з іспанцями. Я, як тренер, не відмітив для себе якихось особливих вправ. Але що примітне? Спостерігаючи за роботою двох тренерів, які водночас працювали з двома командами на одному майданчику, я ще раз переконався наскільки важливо в роботі тренера заздалегідь продумане, підготовлене, сплановане і чітко організоване тренування.

Під час тренування була одна перерва попити води. А так вправи йшли нон-стоп. Вправи цікаві, різноманітні, багато вправ з додатковими аксесуарами, надувними, тенісними м’ячами. І знову уточнюю — захоплює високий рівень організації тренування. Заняття проходили на іспанській мові, і це дещо гальмувало процес тренування. Але тренери чітко знають і виконують послідовність, порядок вправ, що за чим йде. І не було жодного простою або затягнутого пояснення. Така чітко спланована і відлагоджена робота дає великий ефект — це показова якість іспанських гравців. Порівнюючи роботу наших дитячих тренерів, тут є чому повчитися у іспанців і я, сподіваюся, ми вчитимемося, наша федерація вже працює над цим. Це не самоціль організації: тренування заради протоколу — вважаю, і діти хочуть, щоб тренування були яскравими і насиченими, щоб тренер допомагав і радив, увесь час був поруч.

Хіба у нас тренують по-іншому?

Так, та не так. Я далекий від думки вказувати чи повинен тренер стояти або сидіти, але тренер цілком має бути занурений в процес, він повинен постійно давати вказівки, коментувати, робити зауваження, і тому подібне. Пояснюючи вправу, тренер обов’язково демонструє його. Він показує рухи, він уміє це податити, продемонструвати якісно.

Розумію, що на самовіддачу тренера впливає його мотивація. Це тема не однієї статті, але наочний приклад роботи іспанських тренерів, я думаю, змусить замислитися багатьох і багатьох, хто хоче прогресу українського баскетболу.

Розкажіть про турнір.

Говорячи про організацію турніру, я скажу наступне — і в тому є показові моменти, які варто обговорювати, — як нам їх впроваджувати і використовувати в дитячих змаганнях. Дивно, але факт — іспанці ведуть рахунок матчів, але він не виводиться на табло. Усе розраховано на чесність, на принциповість суддів і статистів. Тут, я вважаю, є вірний в психологічному плані момент, особливо для дітей, які тільки починають грати в баскетбол. Потрібно дати можливість дітям грати, а не стежити за рахунком, щоб вони були захоплені грою, подіями на майданчику, а не стежити, скільки залишилося часу для того, щоб виграти або опустити руки тому що…

Чи є ще якісь приховані переваги в такій методиці?

Я не думаю, що це перевага або ж панацея для того, щоб зацікавлювати дітей баскетболом. Але, на мою думку — мета будь-якого дитячого турніру для 10, 11, 12-річних — реалізувати дитячу потребу грати. Да-да — просто грати, дозволити дітям відчувати і виражати емоції, управляти своїм тілом, — просто так для задоволення. Але не перекручувати сенс гри і баскетболу — робити усе для того, щоб виграти або зайняти місце, утримати позицію або заробити бали за перемогу. Я думаю, що ідея відмовитися від табло, яке висить як «дамоклів меч» і яке хочешь-не хочеш бачать усі, має свій сенс. Я вважаю важливим — щоб діти зосереджувалися на ігрових моментах, ситуаціях, прагнули володіти м’ячем, розуміли, що відбувається на майданчику і відчували гру. А не переслідували надмету, яку ставлять перед собою дорослі команди, — перемога заради турнірної позиції, набираючи очки і статистику. Дорослішання і в тих же іграх з часом прийде, зміняться цілі. Але залишиться це відчуття гри, яким вони захоплюватимуть глядачів. Адже тут же явна залежність — баскетболіст грає для глядачів, глядачі оцінюють баскетболіста. І цей момент гри без табло — це до того ж поштовх до посилення уваги в роботі над кожним ігровим елементом, до роботи над собою. Не потрібно раціоналізувати — «ось я веду 20 очок, і не потрібно робити зайвих рухів, не варто бігти за м’ячем, мабуть, не варто викладатися…». Звичайно, статистику ведуть, і тренер у результаті отримає необхідну інформацію.

Але той момент, що дитина грає в гру незалежно від впливу на нього цифр, які, за великим рахунком і не потрібні до якогось періоду, украй важливий.

Ось такі «дрібниці» вони дають поживу для куди серйозніших роздумів. І я сподіваюся, що це не лише мої уявлення — хлопці тренувалися в цьому порядку, тренери відмічали цей досвід. Це і багато що інше цінний, корисний досвід.

До того ж і самі хлопці розширили свій кругозір.

Серед наших юних представників України були і ті, хто ніколи на літаку не літав. 10-ти літні, у усіх різні можливості, для багатьох це була перша поїздка за кордон. У культурній програмі турніру було заплановано відвідування школи «Альфас», там зараз вчаться два українці. Один з них — Іван Ватажок. Його батько відомий баскетболіст і наш великий друг. Іван Ватажок грає в цьому «Альфасе». І ось наші хлопці, що приїхали в Іспанію, яким зараз по 15 років, а Ватажаку 19, — вони приїхали в Іспанію, вони бачать і розуміють, що усе можливо. Ось наша людина, з України дістав можливість, скористався нею. І вони, українці, скористалися своїми талантами, своєю працею — приїхали в Іспанію. Приїхали за досвідом, з яким вони мінятимуть нашу дійсність і у нас будуть відмінні умови для гри в баскетбол. І сама можливість, і емоції і віра в майбутнє, що усе можливо — це для наших хлопців є важливим мотиваційним поштовхом вже зараз.

Підбиваючи підсумок своїй розповіді відзначу, що баскетбольна подія у Бенідормі, де для дітей від 8 до 16 років цей турнір проводиться регулярно, іспанці розуміють наскільки те, що відбувається важливе для розвитку баскетболу, для розвитку молодого покоління, для розвитку країни.

Так, ми не іспанці і у нас усе непросто. Але радує, що ми не просто говоримо, що хочемо жити, працювати і грати у цивілізованій Європі, але і робимо для цього усе що можемо. І Михайло Юрійович і Юрій Володимирович розуміють необхідність змін і роблять усе можливе для цих змін.

Повторюся про те, що у нас все не просто — у нас зараз складно. І одним помахом чарівної палички не поставити кільця для мінібаскетболу у кожному дворі і створити спортивні трансформ-зали теж раптом неможливо. Але, якщо кожен з нас замислиться про свою дитину, яка не може грати в баскетбол, тому що… — і ми вирішимо, що прийшов час змінити ситуацію, надати можливості дітям грати в баскетбол — ми її вирішимо. Разом ми знайдемо допомогу, створимо можливості і зробимо справу. Головне пам’ятати — дорогу здолає той, хто йде! І, як і дорогу в Іспанію, ми осилимо і інші. А попереду у нас багато планів, ідей і доріг. Хто з нами? Пропоную приєднатися!

Дмитро Базелевський.

Запрошуємо приєднатися до обговорення в соціальних мережах: